Жовтневий вітер

Все змінилось дуже швидко,
Ти обрізала волосся,
Ти не сказала мені чому,
Ти втікла ... все уляглося ...

Я почув сторічний дощ
І пішов гуляти містом,
Щоб все, що залишилось,
Поділити по полицях.

І на пустелях майданів
Розмовляючі із тінню,
Я відпускав своє минуле
Димом у жовтневий вітер.

Все зробилось зовсім легкім,
Наче камінь був із льоду,
Розколовся і став теплим,
Проковтнувши усі сльози.

Дощ довів мене до дому,
Якось раптом все скінчілось,
Я сховав все у три крапки,
І забув навіщо вийшов.

Хай лишиться там, де було,
Недописане минуле,
Інше вирішиться часом,
Що створив це не міркуя.